02.07.2012 00:00
© Андрій Гагін
Пшениця, одягнена в бронзові шати…
з рубрики / циклу «Промені сонця. Літо»
Вже пшениця одягнена в бронзові шати;
Вже стоїть на порозі, чекає жнива.
А туди, вдалину лиш дивитись, мовчати:
У природі, для мов – не потрібні слова.
Доторкнутись, відчути і все поєднати:
Золотисту пшеницю й стежок малахіт.
І це стомлене поле, земля наче мати,
Віддає вже зерну оберіг-заповіт.
І наповнює легкість, що можна літати,
Та в повітрі прощання і спеки тавро.
І цокоче виконує коник кантати,
Переповнює чарами душу-цебро.
Все можливо відчути, мов книгу читати –
Пов’язати все так, як картина жива.
І десь здалеку вітер, і пахощі м’яти…
Скільки є ще тут слів, у душі, що нема.
27.06.2012
