Дорогій подрузі
Стигнуть вишні рясні - червневі,
Склались трави в снопи – зелені
Ти не злися, прошу – на мене,
Вишні, що не одна - червлена…
Вишень присмак терпкий – нестерпний
І снопи всохлись сіном на сонці…
Я втомилася бути – мішенню
Для Твоїх невгамовних емоцій.
Я топлюсь у Твоїй Нелюбові,
Я всихаюсь, мов сніп той зелений,
Я змовкала на кожнім півслові…
Ох, як терпко – сповив мене в терен…
Святість клятви чому зневажаєш?
Образ мами скверниш перед дітьми,
Чим тобі завинила – хоч знаєш?
Ні – нелегко тебе розуміти…
Годі! Досить! Слізьми не розраджусь -
Сил так мало ненАвисть прощати…
Хоч би вишень рясних дочекатись –
Нечервлених – з батьківського саду…
