ПОДРУЗІ
Простягаєш до мене душу?
Та вона й так до мене лине -
Крізь пустелі світів облудних,
Крізь холодне світіння зір.
І щомиті ця рідність дужча,
І зростає вона невпинно,
Це подібне на справжнє чудо,
Хочеш вір в це, а хочеш - не вір.
Простягаєш до мене крила?
Я тепло їх давно відчуваю
На розхрещенні зим і весен,
У холодних обіймах снів.
Моїм крилам бракує сили,
Щоб у небо літать безкрає,
Простягни мені душу - й скресне
Лід зневіри, що жив у мені!
Я над прірвою знов зависла,
Зроблю крок - і усе скінчиться,
Або, може, злечу у небо,
Потону в нім чи розіб`юсь.
Ти лиш знаєш, що я ненавмисно
Зазирнула до віч блискавицям,
Я піти не хотіла насправді -
Тільки спробувать силу свою...
Простягни мені свою душу,
Простягни мені, Рідна, крила!...
