Мово наша рідна, зрошена сльозами

Наших вічних прадідів, за тебе борців!

Впоєна їх кров`ю, вимита дощами,

Зрощена, сколихана піснями солов`їв...

Ниточка Шевченкова, злото многоцінне,

Чом в тебе забракло прометейських сил

Вистоять у пеклі боротьби нетлінного

Проти розрушителя святості віків?

Не твоя провина, мій вишневий скарбе,

Що на двоє ділять трон державних мов:

То вже рідні діти домішали барви

Білого й червоного, - біль твої і кров...

Мово солов`їна, рідна, барвінкова!

Прорости у серці коренем своїм!

Напою тебе серця свого кров`ю

Й випущу на волю у рядках віршів...