Про мавку
Серед пас мів дощу, серед віт верболозу,
Відшукаю, в траві, сліди світу Твого існування.
Чую, шепочуть берізки тендітні з Тобою.
У тих, вічних болотах, ведучи мене навмання.
Заблукаю, у теплих дощах, у розкішному пізньому літі.
Хай поб’є мене грім, коли Ти, не повіриш мені,
Не проведеш, по той бік веселкової тиші,
І не залишиш своєї сльози на моїй, не побритій, щоці.
Я давно вже не вірю у силу сильних, і твердість каміння,
І у смерть, як в очищення, як в розрахунок за мрії.
А Ти, не чекай, що співатиме в лісі сопілка,
Добрі люди давно відібрали у мене її.
Добре що дощ відібрати не стало їм духу,
З його ниток можна ткати прозоре кохання,
Можна відмити брудну, до часу заховану душу,
В яку рано чи пізно загляне, сполохана спалахом блискавки, Мавка.
Дрогобич., 2012
