Про дощ і вірші
Вона не любила дощ.
А дощ упадав за нею
Милуючись її ходою.
Вона не любила ліс.
І ліс не бажав її знати.
Їй добре, коли під ногами сухий асфальт.
Вона не любила вірші.
- У них немає ніякого сенсу.
Всміхалася, зніяковіло і недоречно.
Вона вірить, що любить Бога.
Що в раю не буде дощу.
І хтось, назавжди, витре скорботи сльозу.
А дощ, не вірить у пекло.
Хто пустить його туди?
Він звик, що з ним поступають нечесно.
Вона утекла, від дощу, рятувати грішних,
Любов до Бога потребує жертви,
Душі натхнення, і, невимовної спеки.
А дощ - самотньо блукає лісом,
Кленовим листям малює вірші,
Без покаяння, любовно-грішні.
Дрогобич., 2012
