Гріх
До світлої душі вчепився гріх. Він був невеликим, непомітним, але гріхом… Спочатку хотіла його відчистити, відмити, вимолити, та Душа ніколи не знала гріха, і їй було цікаво від непізнаного почуття гріховності. «Потім, пізніше…, ще поношу його, він не помітний, ніхто й не побачить», - думала спочатку.
Згодом звикла.
Гріх почав рости. З безкольорного перетворився на чорну цяточку, далі пляму, що пускала свої нитки-спрути по тілу. Душа прикривалася крилами, але розправити, як раніше, вже їх не могла, бо на білому тлі виділялися темні відмітини. «Ще встигну їх позбутися, мені й літати не потрібно, ходити краще, веселіше», - виправдовувала себе Душа. Коли ж йти вже не могла, бо гріх ноги скував, повзти навчилася, за думку хапалася, що ще не пізно щось змінити. Згодом рук позбулася, лежала та з жалем на світле небо дивилася, згадувала, як до неї вчепився гріх невеликий, непомітний, але гріх. Чому вона тоді його не відчистила, не відмила, не відвимолила…
