Випадкові віршики
п`ятивірш
іней серебриться.
містер Шмідт із пістолета
хоче застрелиться.
підожди, дурненький, знову
сонце усміхнеться!
містер Шмідт, їй-Богу! слово -
літо повернеться.
Козьма Прутков.
1.
як висмикувала швидко
бігуді і папільотки
і метеликом ошатним
у дзеркалах круть та верть.
ручки білі, очі сині,
а вуста як вишні стиглі,
носик - ах! - а ля класік.
а усмішка, сміх та усміх -
таїна космічна, вічне
диво, загадка і зваба,
згуба в роскоші перлин.
і бажання струменіє,
в кожнім русі ніжність тіла,
погляд - пристрасть і жага.
і струнка...мов Афродіта.
косметична і парфумна,
на лунких, тонких, високих
і блискучих каблуках -
подалась у світ, вродлива,
знада вся, хода грайлива,
діва секс і арома...
як не скрикніти від "ахів",
від розчулення не впасти!..
розступиться, люди добрі!
ходить, ба! туди-сюди
ця краса, ця квітка мрії,
цимус дама, дама - фест!
2.
до біса все! налий іще чарчину...
а ти гадаєш, що усе брешу?
Бог свідок - правду кАжу, не грішу -
кохав я тую кралечку-дівчину.
...от тільки ранком зникла - як не бУла!
помадою чиркнула на стіні:
з тобою добре й весело мені,
але пробач, прощай, мій любий - Уля...
ото й усе - ім"я саме і - тільки.
але ж в душі який глибокий сум!
і в серці біль...а скілки різних дум... -
печалі в них не мав в житті я стільки.
...і як мені позбавитись такої?!.
до біса все! налий іще гіркої...
3.
"про се було давно відомо всім" -
вторив собі я ці слова не хитрі,
коли я відкорковував півлітру
до наїдку, що склався з івасі...
ніколи не второпати мені,
ким був для неї - лосем? або лохом?
казала, що давно за мною сохла -
одразу я повірив тій брехні.
і, якось, вії звелися густі
і я почув інтимне муркотіння
про п"яний секс і про вагітне тіло,
ще й присягнулась, лярва, на хресті...
мій друг розреготався:"ну, накоїв!
вона ж весь час вагітна!.." - ...отакої!
4.
...як не бути - перейти.
через все переступити,
тишком, нишком відійти,
розігнатись, стрибонути
і набутому буттю
дулю тицнути у пику,
розмахнутись й від плеча
ляпаса світобудові
врізать з люттю, від душі,
гордо глянути й втікти
від збентеженого часу
через безлад у пустир...
у самотності мавчати
на усі, що є, світи,
тихим зреченцем в юрбі
заблукати і заснути
від нудьги і від журби
...як не бути.
5.
узяв у думку, що життя розбито...
яка дурня! навіщо це тобі?
раз по раз ллєш у келех оковиту -
у алкоголі, тонеш у журбі.
тримаєш біля скроні пістолета,
зневірений у кращий день і час,
в руці другій - чирвова дама злетна,
сльоза на неї впала вже не раз.
і світ обрид - чужий він, іграшковий.
до себе мовив:"кинь, забудь, прости...
але ж краса...а погляд волошковий!
чарівніше у світі не знайти..." -
в грозу осінню гримнув раптом постріл...
як добре, що то сон... - але ж як просто!
