Обставини
Важкі сльози небесні
Змочили зачерствіле каміння,
І тепер, якщо чесно:
Йде дощ і мені все рівно.
Я занадто втомилась,
Щоби зранку іти малювати,
Те, що довго іскрилось,
Мушу знову я відкладати.
Я все рівно душею,
Де каньйон, моя Польська брама.
Мій сніданок – вечеря,
Якби ж більше я часу мала.
Що від нас не залежить,
Те комусь розв’язало руки.
Лиш у сні можу стежить
За тим всім у полоні розлуки.
К-П, 9.12.2009