Вчинок

крізь потріскані скельця старих окуляр

розглядав я сонце, що сходить -

воно було зовсім не сонцем,

а різні у безлічи скалки,

сяючих райдуг уламки

у потрісканих скельцях старих окуляр.

крізь віти безлисті реліктові лісу

я глянув у небо -

побачив розтрощену цілісність,

синю безмежність

у зморшках і тріщинах

бачив я небо крізь віти безлисті реліктові лісу.

у буття зазирнув я крізь пальці перед очима схрещених рук

і побачив у людстві людину,

і тісняву тіл в нескінченій численності

між пальцями перед очами схрещених рук.

і відпустив я у подорож з поглядом душу

крізь потріскані скельця старих окуляр,

крізь віти безлисті реліктові лісу,

крізь пальці перед очима схрещених рук...

і одразу осліп і оглух,

онімів і посивів як лунь,

загубився,

розстанув,

я зник у безмежній тиші самотності Всесвіту...