Кадук
трохи містично
весь огорнутий в плюс
біс гримасочки творить,
тонкий смикає вус
і розгортує воргу.
землю костуром б`є -
розколов її навпіл!
і на костурі п`є,
сидючи як на лаві:
ноги звісив в пітьму,
головою в безодню...
і термосить суму,
сміючись у безсонні.
і термосить суму,
через шію що звисла,
ронить сліз каламуть
в реготанні зі свистом.
і кидається вниз
не зірками - камінням!
в з муті створений із,
світ будуючи тлінний.
духом дув у дуду,
танцював з вихилясом,
ту тулив до ладу
какафонію пляском.
те тулив до ладу,
що не входило в розум.
кинув пляшку пусту,
ремигнувся у простір.
розлетілося скло -
де багатсько, де мало -
там, де падало, зло
миттю клом уростало.
розсварились світи,
остюки стали люди -
той тепер, та не тий -
розбрат, війни усюди.
той тепер, та не тий -
скрізь палають підпали.
тільки вихором штип
на спустошену пам"ять.
і не стало світань,
світ людей став ночами.
поміж люди постав
котрий мовить очами,
котрий кидає куб -
там не вгадана міта
і роковано згуб
і людині, і світу...
і кружляють сичі
над майданом, де гоци
під бряжчання грачів,
що в нірвані на коці...
