Іронія
з рубрики / циклу «Трикутник пера, аркуша і музи»
Напевне, «важко» бути не в собі.
Це ж треба докладати стільки сили!
Це вам не з неба сипати дощі
І не сушити океан щосили!
Це вам не зупинити ураган,
Не підійняти хмарочоси в небо,
Тут кожен – не відкритий ще «титан»,
Який ще не відкрив самого себе.
Це дуже «важко» – злитися на світ.
І зупинити злість палку – не в силі.
Це вам не підійняти із боліт
Помпезне місто на кістковій зливі!
А кажете, що стримуватись – біль.
А кажете, що важко зупинитись.
Це ж просто сіль. Проста кухонна сіль,
Яка на рани ладна вічно литись.
А все ж спиніть. Без притомності слів,
Без лестощів, без «ідеалів» світу.
Й побачите, що відгомін дощів
Все ж холодніш, ніж посмішка і літо.
