Долина снів
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Я знов блукала у Долині снів.
Я, певне, не хотіла б там лишитись.
Ліхтар горів би, та не захотів.
Нікого ж ти не змусиш загорітись...
Я знов ходила пусткою квіток,
Шукала невідомо що в тумані...
Ліани відбивали кожен крок,
І орхідеї квітли, наче рани.
Я не знайшла нічого – ні життя,
Ні долі, ні коня, ні верховиння...
Отак й ходила аж до забуття –
Безглуздо, так буденно і невпинно...
Я думала, то казка чарівна –
Долина снів, неждана і простора...
То – тільки сну прискіплива мана.
І мертва. І солона, наче море.
У ній живуть лише німі квітки,
Які цвітуть там проміжком в століття.
Я б вибралася звідти залюбки,
Хоча це не скидалось на жахіття.
Не було там ні натяку, ні фраз
На каменях – лише туманні згустки.
Я зрозуміла, що найважче – час,
Який перетворивсь в безглузду пустку.
