Долина снів

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

Я знов блукала у Долині снів.

Я, певне, не хотіла б там лишитись.

Ліхтар горів би, та не захотів.

Нікого ж ти не змусиш загорітись...

Я знов ходила пусткою квіток,

Шукала невідомо що в тумані...

Ліани відбивали кожен крок,

І орхідеї квітли, наче рани.

Я не знайшла нічого – ні життя,

Ні долі, ні коня, ні верховиння...

Отак й ходила аж до забуття –

Безглуздо, так буденно і невпинно...

Я думала, то казка чарівна –

Долина снів, неждана і простора...

То – тільки сну прискіплива мана.

І мертва. І солона, наче море.

У ній живуть лише німі квітки,

Які цвітуть там проміжком в століття.

Я б вибралася звідти залюбки,

Хоча це не скидалось на жахіття.

Не було там ні натяку, ні фраз

На каменях – лише туманні згустки.

Я зрозуміла, що найважче – час,

Який перетворивсь в безглузду пустку.