04.09.2012 00:00
-
468
    
  7 | 7  
 © Стус Василь

Благословляю…

Благословляю…

з рубрики / циклу «ПРИСВЯТИ»

До дня трагічної смерті Василя Стуса 4 вересня 1985 року.
Не хочеться багато говорити.
Хіба що з благоговінням прочитати рядки…

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розвіється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

уже не ремствуй, прозирай у глиб,

у суще, що розпукнеться в грядуще

і ружею заквітне коло шиб.


*  *  *


Один лиш час і має совість:

тече й тече, немов Дніпро.

Не знаю, зло це чи добро —

та загадкова невідомість

вже й закінчитися спішить.

І те — померти ачи жить —

однаковісінько, їй-богу ж

однаково. Чи ти чи ні,

а помремо на чужині,

шукавши отчого порогу.


*  *  *


У цьому полі, синьому, як льон,

де тільки ти і ні душі навколо,

уздрів і скляк: блукало серед поля

сто тіней. В полі, синьому, як льон.

І в цьому полі, синьому, як льон,

судилося тобі самому бути,

аби спізнати долі, як покути,

у цьому полі, синьому, як льон.

Сто чорних тіней довжаться, ростуть

і вже, як ліс соснової малечі,

устріч рушають. Вдатися до втечі?

Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?

Ні. Вистояти. Вистояти. Ні -

стояти. Тільки тут. У цьому полі,

що наче льон. І власної неволі

зазнати тут, на рідній чужині.

У цьому полі, синьому, як льон,

супроти тебе - сто тебе супроти.

І кожен супротивник - у скорботі,

і кожен супротивник, заборон

не знаючи, вергатиме прокльон,

неначе камінь. Кожен той прокльон

твоєю самотою обгорілий.

Здичавів дух і не впізнає тіла

у цьому полі, синьому, як льон.


*  *  *


Уже Софія відструменіла, 

відмерехтіла бузковим гроном. 

Ти йшла до мене, але не встигла 

за першим зойком, за першим фомом. 

Немов почвара в пекельнім колі, 

довкола ж тіні, довкола кволі. 

Благословляю твою сваволю, 

дорого долі, дорого болю. 

Сніги і стужа. Вітри й морози. 

Гудки і крики. Чорні прокльони. 

Собачий гавкіт. Крик паровоза. 

І закмашини, і заквагони. 

Шпали і фари, пси і солдати, 

рейки, і пруття, і загорода. 

Впали — і хода. Встали — і хода. 

В плече штовхають нас автомати. 

Квадратне серце — в квадратнім колі, 

в смертнім каре ми падемо долі. 

Благословляю твою сваволю, 

дорого долі, дорого болю. 

На всерозхресті люті і жаху, 

на всепрозрінні смертного скрику 

дай, Україно, гордого шляху, 

дай, Україно, гордого лику.


___________

Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв`язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня за офіційними даними «від охолодження», «від голоду», Але виходячи з достовірних джерел, а саме зі слів його однотюремця, майже сокамерника, відомо, що він помер трагічною смертю (в таборі, де перебував Василь Семенович Стус, запобігалися засоби для утримання ув`язнених: нари у камері мали конструкцію схожу з поличками у сучасних поїздах — на ніч піднімалися та утримувались на гострих штирях, які висувалися зі стін, з ранку засувалися знову у стіни автоматично. Тому хто не вставав зрання — падав на підлогу.) в ніч з 3 на 4 вересня без попередження (у спеціальне віконце для ув`язнених попереджали про видвигання штирів) наглядачі висунули штирі у камері Василя, які і стали причиною його смерті (його проколов один з штирів). Цей факт був прихований радянською владою. Так помер Василь Семенович Стус — видатний поет сучасної України. Це трагічний день для української культури, для нашого народу. Трагічний тим більше, що Стус помер не природною смертю, а внаслідок повільного, садистського убивства, розтягненого на довгі роки витончених і невитончених катувань.

Був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув`язнення.

У листопаді 1989 поета разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.

Тетяна Чорновіл цікавиться

  • Тетяна ЧорновілМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.09.2017 16:54  Борис Костинський => © 

Не розверзлося небо,

не ставсь землетрус.

Передала Америка,

що помер Василь Стус.

Не здригнувсь, не заплакав

український народ,

як в тюремній лікарні

Василя клали в гроб.

В землю мерзлу мордовську,

на останній вже строк,

його швидко сховали,

мов на шмоні "бичок".

Може був він убивця?

Чи блатний такий шкет?

Ні, похований в`язень,

був великий Поет!

Він і мертвий грозив їм.

Не давали труну,

щоб додому відвезти,

в Україну сумну.

Та хоч батьківські вірші

сину не віддали,

через плачучий Київ

Василя все ж несли.

Український страждальцю,

спокутав ти наш гріх.

Площа імені Стуса -

крок до віршів твоїх!

березень 1990р.

Борис Костинський (С)

 05.09.2012 11:21  © ... 

Дякую всім за добре слово! Хоч я тут ні до чого. Просто день такий. Річниця. Ще раз дякую.

 04.09.2012 20:49  Сашко Новік 

вічна пам"ять

 04.09.2012 19:11  Деркач Олександр 

Хоча би пару місяців протримався, все-таки у перебудову багатьох випустили та й режим пом`якшили... можна було в Донецьку провести перший урок пам`яти Стуса, так ні - у них свої "герої"...

 04.09.2012 19:02  Ірина Затинейко-Михалевич 

ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ за цю розкішну публікацію!!!

 04.09.2012 16:51  Каранда Галина => © 

а це ж зовсім недавно ще було... жах...

 04.09.2012 12:32  Володимир Пірнач 

Вічна пам"ять поету..