Сіла на порозі зажурена мати

з рубрики / циклу «Про долю»

Вечоріє, сонце йде спочивати,

Сіла на порозі зажурена мати.

Сльоза покотилась гірка і солона,

Тіло полонила від роботи втома.

Роки, мов ті птахи, у вирій відлітають,

Та назад дорогу чомусь забувають.

Розлетілись діти, мов ті голуб’ята,

Стала геть самотня їх старенька хата.

Інколи приїдуть в мами погостити,

Вона ладна небо для них прихилити.

З печі смачна їжа всім постіль біленька,

Хоч не ті вже сили та тішиться ненька.

Нехай відпочинуть мої голуб’ята,

Приїхали в гості ось діждалась свята.

Літає, мов голубка крильми припадає,

Все що є у неї в дорогу збирає.

Розлетілись діти із рідної хати,

Знову для матусі треба їх чекати.

Дає всьому ладу хоч не ті вже сили,

Як приїдуть дітки, щоб знов відпочили.

Сидить на порозі усе пригадала,

Немовби ще вчора молодість буяла.

Молодість буяла уся весняним цвітом,

За життя багато було пережито.

Сльози, мов горох той, котяться до долу,

Є кого чекати дякуючи Богу.

Діти та онуки її вся потіха,

Вбережи Боже їх усіх від лиха.