Стояли руїни чорних попелищ
І стояли люди сто сумних облич
Омиті сонцем й вранішнім дощем
Зривався стогін а із серця щем
Але кликали у даль боги
І молодь рвалася у мандри
Десь відгукнулося «Пали»
Піднявся в небо дим пожарищ
Так рівно кожних пів століття
Згорало місто й люди йшли
Трипільця древнього столиця
Згораючи вступала у віки.