Навіщо штучно створювати пафос
Навіщо штучно створювати пафос,
Кому потрібний він? Замислитесь самі,
Згадайте як колись, з останніх грошей, в ресторані їли палтус,
Не розумієте, що «здались» ви богемним у вісні.
Той перший хто при кожній надані й ненаданій можливості чатує,
Щоб показати із середини, але, нажаль, пусті мізки,
Упертість – на копійку, зазвичай, допомагає,
Плюсів для особистості не додає – то хибно-маренні думки…
Упевнений, за крихту, може правила встановлювати гри,
Відправивши, від самоствердження свого, до потойбічного кордону,
Прокинувшись, з сумління, після грому, повитряхує останні копійки,
Та пізно! Нема повернення із невідомого природного закону.
Звершивши подвиг, зроблений герой грошима,
Занапастивши головне, не знає чи потрібна після цього слава,
А люди салютують й далі, забувши головну причину,
Спорядження у інший світ, амбіціями й егоїзмом, пави…
Не спекулюй мідяником! На мільярд в душі,
Багатим може виявитись злидар,
І як прикрутить, з дому вибіжиш вночі,
Впадеш, благатимеш навколішках, та не потрібний йому твій дар.
Букет оточує нас неймовірних й дивних почуттів,
І де тут зрозуміти?! З одного боку долинає доброта і дружба,
А з іншого зневажлива спожива з очікуванням на закономірність дій,
Ні не спасе від цього навіть в храмі служба.
