Холостяк-самодур
Прокинувся, а в голові пустеля,
Що було вчора хто йо знать,
Побачив наслідки вчорашнього борделю,
Навіщо все це? Ти, забув себе спитать.
А озирнувшись, серед постелі лук,
Побачив квітку чарівну, довговолосу,
І прирівнявши неї до своїх колишніх сук,
Учора пізно у ночі тягав за косу.
Вона прекрасна, молода, жива,
І врода і лице, і сонце світить в небі,
А ти не знав її душі слова,
Для тебе вони були несуттєві.
Ти хто такий? скажи, ти хто такий?
Не Аполлон, і не Сенека, і не мачо,
Не алкоголік синій, а – «інтелигентішка» простий,
То – смішно, а дівчата плачуть.
Напевно, щось тривожить і ти хочеш довести,
З минулого лунають відголоски,
Не треба тільки на дітей нести,
Свої лукаві, хтиві, непотрібні ласки.
Ти мариш самолюбством, хоч і кажеш «ні»,
Навіщо все це? Безпосередньо, я тебе питаю,
Живеш у само дурному, ти, сні,
І сієш порожнечу в космосі літая
Стоп, баста, обернись і не сміши,
Своїм, ти, пишним і огрядним станом,
Бувають люди між людьми,
Та залишайся краще осторонь, ти, плану.
Не лізь і не сліди у серці юному,
Навіщо, ти, пускаєш відусюди карасі,
Авжеж віддасться вона іншому і другому,
І житиме в любові, честі і красі.
Ооо, зараз, ти, і забезпечений, і знатний,
І думку висловити і пораду дати здатний,
Та при смерті самотній, платній,
Водою напуватиме тебе, лиш біль і смуток катний…
