Якось стара провідати схотіла
Малого внука в зятя і дочки!
Зібралась! Як на крилах полетіла
По польовій дорозі навпрошки.
Гостинці в сумці може й не багаті,
Та все ж важкі! Насилу донесла!
Добридень вам, – промовила, – у хаті!
Втомилася! Насилечку дійшла!
– Я думав, в Вас легка була дорога! –
Онук на бабу очі звів ясні,
– Ви ж їхали до самого до порога!
Казав татусь, бо бачив у вікні!
Дивується стара: – Було завізно,
То пішки я, рідненький мій, прийшла,
Годину цілу ноги била, звісно,
Аж три кілометри від самого села!
Малий розгублено до баби прихилився,
Похнюпивши від здивування ніс:
– Ви пішки йшли?!! А чорт тоді де дівся?
Татусь казав же, що вас чорт приніс!
