ПІД АРЕШТОМ
Когось торкає крилом незримо
предивна птаха,
а хтось ґвалтує стражденну риму,
без тіні стра`ху,
що тій пташині понад-небесній
шматує крила,
обрубки думки бажає вплести
в рядки безсилі.
Чом він не бачить, що та пташина
закута в пута?
Хоч снить про неба ясне проміння
і прагне Суті.
Чи він не чує, що білий янгол
рида безмовно,
як споглядає - у душах спраглих
вбивають Слово?
То ж не плекаймо свою бездарність,
хоч світ й лукавий,
шануймо птаху понад-захмарну,
не прагнім слави.
Лиш справжнє важить - збагни нарешті,
поглянь в глибини
до свого серця - там під арештом
сидить... Людина!
