Ж. Натьє «Жіночий портрет»
Цикл «Французький живопис»
Не стала б поважати портретиста,
Який не знає кольорів жіночності.
Бо ж молодість – то тільки шепіт листя,
То не перлини і предмет наочності.
А бірюза – то вибране з небесного.
То тінь і світло, змішані з лавандою.
Ну щось же є у ній, як у воскреслого
Бутона, що розпуститься трояндою.
Розвінчане, розлите і розвіяне,
Стушоване без різкості і краю –
Таке ж видіння, ніжне і розмріяне,
Приходить в час весняного розмаю.
Я ж-бо не проти пишності й солодкості,
Я ритм – і той у бірюзу заплутала.
Нічого, це ж – чарівний цвіт жіночності,
Чогось ну неминуче вже майбутнього.