П. Прюдон «Марія»
Цикл "Французький живопис"
Пейзаж покірності – це ж зовсім не портрет.
Яка красива ця небесна сила!
Щось ніжне і квітуче тет-а-тет,
З правдивістю, що чорний світ зустріла.
Я не повірю у брехливість слів,
Коли за звуки будуть фарби сонця.
Здавалось, цілий світ, якби схотів,
Міг уміститись у Її долоньці.
Ворожість, «alter ego» – то не те.
Нутро звірине заховай, Людино!
Щось більше, аніж сонце золоте,
Освітлює все променем єдиним.
І байдуже, яка там темнота,
Чи доля буде вірна і щаслива.
Як я хотіла б все своє життя
Це небо відчувати, наче диво!
Тоді байдуже й близькості комет,
І катаклізми, й насмішки нещирі.
Це мов із небом бути тет-а-тет,
Де замість всіх нещасть і болю – віра.
