07.10.2012 12:23

-

542

8 | 8

 © Тетяна Чорновіл

Самотній Голосіївський ноктюрн

з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»

Торкають ніч захмарену тополі,

Розхитуючи гострі відчуття.

Їх шелест не збагнувши до пуття,

Десь вітер стих в небесному роздоллі,

Листки осінні розтрусив лиш долі.

Шелесь! Шелесь…. – те що було колись

Погойдують в колисці часу крони.

Не згодні КАРдинально, мчать ворони

У голосні крилаті перегони,

Бо вже світанням хмари зайнялись.

Достиглим жолудям падучу візу

Виписують розвихрені дуби

У лоно Голосіївського лісу.

Відлунням ночі стиглої габи

Лиш стукіт сподівань: – Аби… Аби…

Самотній місяць вмити кругле личко

Спустився в глибину озерних плес,

Протяжно затягнув бездомний пес

Для нього серенаду невеличку

Й раптово серед срібних тіней щез.

Над лісом Голосіївським світання

Убрало віти в птаства голоси.

Туман заплакав краплями роси,

Бо між багрянців хмарної краси

Зітхнула тихо ночі мить остання.