Україножерам
Ви, розчавили українську плоть
Але не вбили душу.
Вам все вдалось…
Коли здалось, що у народу мова бути мусить,
Ви, верищали, хрюкали свиньми,
Ногами тупотіли наче коні…
Ви, Севастопіль за день продали
Плескаючи собі в долоні.
А українське слово! Бідне від страждань.
Воно, як біглий каторжник ховається
Від ваших вуст і прудких рук.
Не витерпіла б ні одна у світі мова,
Таких брутальних і зловтішних мук.
Ви, служите російському царю,
Забувши, що колись були братами
І монументи ставите йому,
Виспівуючи славу дружніми хорами.
Ви, огласили про анафему Вкраїнському народу,
І розхвалили свій злодійський ново буд,
А імена героїв, що боролись за свободу,
Змітаєте, як непотрібний бруд.
Ви, змащуєте медом черствий пряник,
Щоб затулити всім невтішним рот,
А не покірних кидаєте в тюрми,
Танцюючи що вам нема турбот.
Але не втішиться душа, їй непотрібна кістка.
Солодкі про життя слова - це ще не здобне тісто.
Народ є той, хто бореться, горить в вогні та не згорає,
А в полум’ї ще більше розквітає.
