21.10.2012 01:46
-
299
    
  4 | 4  
 © Субота Олександр

Мирне

Тихо – тихо, неначе просіялась ніч,

Але небо розпалює золотом світло.

За горою, послалась пастельна блакить,

Мов би хтось розфарбовує сонячне житло.


Ось Царева гора розплела сивину,

Щоб історії пил не розвіяло вітром,

Пам`ята й Мирове вічну ту давнину,

Коли степом мирилася праведна битва.


Тільки скільки води віднесло у Дніпро,

Русло Мерчика, що обміліло на довго?

Та із жалю зітхає лиш  Мирне-село,

Простилає  повз себе зміясту  дорогу.


Богом вибрано ти, на порозі століть,

Перехрестям, де сходяться віри,

Але й богом забуто у пошесті бід,

Безнадія, людської зневіри.


І сумує могила із скіфських століть,

Бо розрита й не грає житами.

Затужив і осів, кимсь покинутий дім,

Завиває в негоду з вітрами.


Тихо – тихо, неначе просіялась ніч,

Спочиває село від утому.

Гай пожовклий з пташками ледь-ледь гомонить,

Проводжаючи літо до дому.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.10.2012 16:04  Лідія Яр 

дуже гарно

 21.10.2012 11:58  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже сподобалось! Ніколи не була в тих місцях. Але в вірші відчула смуток і щиру любов до рідного краю! Дякую!