29.10.2012 17:45

-

204

5 | 5

 © Тетяна Чорновіл

В ОСІННІХ НЕПРИКАЯНИХ ВІТРАХ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

В осінніх неприкаяних вітрах

Лишив хтось серце, більше не потрібне.

Ще тепле… Тільки в паморозі хрипне,

Пульсуючи в світанок дикий страх.

Крізь пелену байдужості глуху

Все стугонить щось між поривів вітру

І в падолисту золоту палітру

Розтрушує провин своїх вагу

Якби шукав хто, то могло б знайтись…

Чиє воно? Нікому не цікаво.

Крізь клапани з дощем лише ласкаво

Надії цівка цебенить кудись.

“Він мене любить” – сподівань росток

У холод пробивається невдало….

А може то й не серце трепетало,

А тільки вітром зірваний листок.