Мжичить сірість потихеньку осінь...

з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»

Із листочків скрапує печаль,

І життя уже не стоголосе,

А один тягучий щемний жаль…

Заховавши просинь між тумани

Мрякою упало небо ниць…

Утопивши сльози наші марні

В глибині знеславлених криниць.

Лубни, 30.10.12

Візьміть участь в обговоренні

03.11.2012 15:37 Андрій Гагін => ©

Вірш пронизаний смутком, але гарний! Мабуть це осінь так впливає! Сподобалось!

31.10.2012 12:13 Ірина Затинейко-Михалевич

ах...поки я застрягла у перевірках прокуратури - тут такі родяться справжні поезії!!!!

31.10.2012 11:59 Володимир Пірнач => ©

Крутяк.
Плюсую.

31.10.2012 00:09 Микола Чат => ©

Вищий пілотаж!

30.10.2012 23:11 Істерична Бруталка

Завжди я захоплювалась людьми, що уміють творити пейзажну лірику. У мене це зовсім не отримується. У Вас усе так майстерно....

30.10.2012 21:35 Оля Стасюк

лаконічно, зате дуже-дуже красиво.

Дуже- дуже гарно, хоч і сумно, особливо про отой тягучий щемний жаль...

Початок такий печально-меланхолійний... А кінець болючий! Справді! Багато в нас знеславлених криниць!
Коротко, але про щемке...