Витівка скитів
червоних туч розводи...
і з тятиви на волю
стрімка стріла крізь поле
життю і смерті код.
і кінський піт, і тупіт,
і пил у землю горду -
там Дарієві орди
неславу відзнайдуть.
ворожа лють не скресне,
аж кров у жилах стигне -
меча залізо синє
від полиску небес.
вал Облав на обладу -
призив і клич, і крики,
і погляд зирний зиком...
рать спиниться на рать.
така вмить тиша впала,
що чути дзиг комахи -
схід дивиться на захід
як царствений шакал.
а між богами дивне,
щось коїться неясне:
то сонце впАде красне,
то хмара в степ як дим.
чи відвернулась Апі,
чи то Табіті чхнула
і зайченя чкурнуло,
що тільки п"яти лап
мигтять по полю брані.
дарійцям те на подив,
розвагою сколотам
у цю туманну рань.
своя земля не закло,
чом не спіймати зайця?
весела, добра праця!
для скита це в азарт.
оружно-кінні стіни
ожили, гамір, сміхи -
розпочалась потіха,
мисливський славний гін.
...дивився з кряжу Дарій
біля шатру на дійство.
війнула жіхом дійсність,
цей дикий скитський жарт.
блідий від люті вирік
великий персіянин
- жартує скит, не глянув,
що поруч смерті вир.
мого він не боїться
ні імені, ні роду...
але ж тремтять народи
пред іменем моїм!
так ось в чим суть, Ідантирс,
твого листа. ці стріли
мої полки зустріли
не в тій землі, не там.
правий був радник Горбій.
лиш те знання не гоїть...
ми не славетні вої,
а шукачи пригод!
сідлайте в ніч всіх коней!
вкладіть у піхва шаблі!!! -
ми кидаємо табір,
з ним немічних і скот...... -
і хльоснула нагайка,
б"є в бік коня острога.
до Персії дорога
ганебна і лиха...
все ж не про те ведеться -
про жарт дотепний долі,
де сміху аж доволі,
розважливості ледь.
