10.11.2012 12:29

-

225

9 | 9

 © Тетяна Чорновіл

НЕ МОВЛЕНЕ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

Чаклунко Осене! По що в пориві ласки

Душа моя з вітрами ввись злітала?

Шелеснула верба: – Край його казки

Я теж зелені коси розплітала.

Чому ж так сумно, раптом, до смішного,

Ступати в листя золотих оманах?

Світанок зашарівся: – Й я для нього

Багрянцем розчиняюся в туманах.

Чим в серці так щемлять слова пророчі,

Що вголос я сказати не посміла?

– Я, – скапала роса, – йому лиш з ночі

В траві морозним інеєм щеміла.

Для чого теплим мріям трепетати

Крізь осуд недоречності недбалий?

– Щоб його літа осінню дістати…

Тремтів у ніч бурштином лист опалий.

В чиїх дощах так терпко заховатись

Зібралась я, калина знає спіла…

Не думала тобі я зізнаватись,

Та Осінь вже за мене це зробила.