СПОГАДИ
Старі образи, спогади старі,
Лоскоче ніздрі запах кардамону,
В осінню ніч сльозяться ліхтарі
Зеленим чаєм з долькою лимону.
Спиває місяць паморозь крихку
З колючих віт посрібленої туї.
В туманну шаль закутавшись тонку,
Самотньо сквером стишеним крокую.
Крізь голі віти дихає зима,
Такий туман-що зашпори у душу!
Пощо сную в цій темряві сама?
Гірких думок пергаменти ворушу.
Шепоче станси пряний листовій,
Просочуються звуки в ніч негожу.
Ці спогади-страшніші всіх завій!..
Розсипати б на порох...Та не можу.