Кохання вищого гатунку
Вино кохання вип’ємо до дна,
Бо ніч забрала у свої тенета,
Воно співає, мов п`янка струна
І місяць нам освічує багети.
Сплелись барвінком душі і тіла,
Волосся розстелив по ліжку вітер,
А нас кохання спалює дотла,
Блаженна мить… О тільки б не зомліти!
А далі сон, це хвиля, може дві,
І поцілунки ніжно вкриють губи,
Які ж це миті справжні, чарівні,
Ведуть вони до щастя і до згуби.
Не до кінця ще випите вино,
Вуста не п’яні в ніжнім поцілунку,
І доля ще відкриє нам вікно,
Віддасть кохання вищому ґатунку.
.gif "{#}")
