Люблю життя!
з рубрики / циклу «Українська душа»
Люблю у осені тополі листя жовте,
Яке відшелестіло, віджило.
І ці тополі майже всі замовкли,
Лише одна стоїть ще трохи жовта
І проводжає шелестом тепло.
Люблю зими важке свинцеве небо,
Яке тримає пір’я снігове і ніби каже:
«Не лети, не треба!
Не проживеш ти на землі без неба.
Розтанеш – і не буде більш тебе».
Люблю, як навесні летять додому
З чужого краю зграями птахи.
Не побажаю я ось так нікому,
Далеко жити, як птахи, від дому.
Але в усіх свої в житті шляхи.
Люблю я влітку тиху ніч на морі
І срібний місяця у ньому силует
А як сигналять нам далекі зорі,
Що теж пірнають у глибоке море!
А ми загадуєм бажання під їх лет.
Та що казати, коли в цьому світі
Затримаємось не надовго й ми.
Люблю життя! І раджу вам любити,
Поки є час і є можливість жити,
Поки ми ходимо по цій Землі!
