Люди – не комп`ютери
Хоча було б простіше
Ми б читали одне одного як програмні коди,
компілятором долаючи суперечливі епізоди.
(Не знадобилися б блискавковідводи)
Менше б сварилися, більше розумілися.
І місце під сонцем резервували оператором присвоєння.
(Подальша доля викликала б менше занепокоєння)
Головне – закривати усі дужки.
(А у житті інколи – палити мости)
А якщо ні – програма зациклиться,
(Як кожен з нас на самому собі)
безперервно обраховуючи масиви інформації,
(Подібно до нас, витрачаючи час на сенсації)
шукаючи одне єдине значення.
Все, що фальш – то нуль, істина – одиниця.
(Тоді подруга і зрадниця не мали б одного на двох обличчя)
Є лише 1024 символи значущі,
у кожній умові - 256 рівнів вкладення,
(Стільки ж з кожної ситуації виходів)
мітку ставиш і goto.
(Жодного додаткового успіху інгрідієнту)
У такої програми лиш один backdoor,
Це не життя, а демо-версія його.
