ТИША
Гуркоче тиша, бо мовчать слова,
Бо всі вони зібрались тимчасово,
Мов сталактитів паморозь жива,
Що німоту сторожить примусову.
Колись прорвуться лютим водоспадом.
Ніхто й ніщо не спинить цей потік.
Хто на шляху їх випадково впаде,
Забути не спроможеться повік.
Вони уста замкнули. Та дарма.
Звучать слова у тій пекельній тиші.
Говорить і каміння, і луна,
І люди, хоч забули вже колишнє.
Нехай промови змовкнуть навіки,
Залишиться загублена стіна.
Знайдеться хтось, запалить сірники,
І залунає тиша навісна.
