11.12.2012 12:37
-
153 views
rating 5 | 2 users
 © Маріанна

ТИША

Гуркоче тиша, бо мовчать слова,

Бо всі вони зібрались тимчасово,

Мов сталактитів паморозь жива,

Що німоту сторожить примусову.


Колись прорвуться лютим водоспадом.

Ніхто й ніщо не спинить цей потік.

Хто на шляху їх випадково впаде,

Забути не спроможеться повік.


Вони уста замкнули. Та дарма.

Звучать слова у тій пекельній тиші.

Говорить і каміння, і луна,

І люди, хоч забули вже колишнє.


Нехай промови змовкнуть навіки,

Залишиться загублена стіна.

Знайдеться хтось, запалить сірники,

І залунає тиша навісна.


Маріанна цікавиться


Публікації: Маріанна

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.12.2012 12:09  Володимир Пірнач => © 

Сподобалось.
Дуже сподобалось:
"Мов сталактитів паморозь жива,
Що німоту сторожить примусову"
Плюсую. 

 11.12.2012 13:31  Деркач Олександр => © 

Написано гарно, Враження - затишшя перед бурею... 

 10.12.2012 20:51  Каранда Галина 

двояке враження... отой, з сірниками, - він все спалить чи освітить шлях? і після того, як тишу прорве - буде краще чи гірше? цей вірш можна сприймати і як про кохання, і як про політику... тобто, - це класний вірш!)