Світанок ночі
Ось вечір барвами пачулі
Віллється в душу і сп’янить,
І знов мене вона розчулить -
Та дивно давня вічна мить…
Ця мить потворно неповторна,
Зваблива, добра і страшна,
Укупі візьме біле й чорне,
Розбавить келихом вина.
Бузком просякнута шипшина
І мотлох дивних почуттів
Розчинять світ, немов провина,
А мою душу й поготів.
Немов засну і пригадаю
Очей дитинства широчінь,
Що загубили серед раю
До мого спокою ключі.
Далекий приворотний вітер
Повіє запахом води,
Калюжі-кола, наче квіти,
І я пірнаю весь туди…
Але не час водою литись,
Шляху не видно у пітьмі…
Шкода, що ми уже не діти,
Шкода, що ми тепер німі…
