Мімікрія
Моє зачовгане корiння
Ураз скасовує мене,
Виснажує моє начиння,
В жалобi в далечiнь жене.
Уявних зiр мечi-уламки
Моi прошарки збагатили
I знову я - кордони й рамки,
I знов нестача, знов несила.
Та що тi лiки, замовляння,
Тут головує дивний сон,
Шикує думи й намагання,
I я вже - холостий патрон.
Приходив Бог, про щось балакав,
Вiдводив очi при розмовi.
I я зiбгався i заплакав,
Злякався, що не стану новим.
Мене привласнить владний вiтер,
На власний розсуд обпече,
Примусить скаргами горiти,
I пошинкує, посiче.
Я - челядь вiхол, суховiїв.
Я - стебла, я - звичайний засiб,
Колись я зможу i посмiю,
Та трохи згодом, iншим часом.
