18.12.2012 06:54
-
207
    
  - | 1  
 © Наумець Світлана

Не можу відшукати я слова

Щоб висловити, як Тебе кохаю

До тебе, як до сонечка трава

Я тягнуся і серце завмирає

Без тебе дні всі пасмурні й сумні

З тобою перетворюються в свято

Коли ми залишаємось одні

Мені не треба слів твоїх багато

Я бачу твої очі чарівні

Вустами напиваюся я меду

Коли ми разом - хвилі неземні

Відносять нас у вись, даруя небо

Ти поруч - я живу, цвіту, кохаю

Ти все, що я колись просила в долі

Я скарбу більшого в житті не маю

Своє я серце покладу в Твої долоні

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.02.2013 21:21  Юрій => © 

"...Відносять нас у вись, даруя небо..."
Тут слово "даруя" можна було б замінити словом "дарують". Тоді б вірш набув неабиякої гармонійності, гадаю.

 18.12.2012 18:24  Тетяна Чорновіл => © 

Згодна з попереднім коментатором! Не зовсім зрозуміла, чому "Ти" у Вас то з малої літери, то з великої.
А з словом "даруя" не згодна! Треба допрацювати.

 18.12.2012 10:54  Деркач Олександр 

Мед і хвилі неземні...гарно, такий позитив навколо, бережіть)))