А я сиджу... пишу роман
Цунамі. Бурі. Заметілі.
А я сиджу, пишу роман
Про грізні дні і лічені години,
Що розділяють вічність, я сама…
Сама пройду крізь ту щілину,
В безмежний простір, чи за океан.
Давно стихії підкорила,
Знайшла ключі і лише снам…
Снам дарувала свої мрії,
Відкрила карти без страху.
Лиш козир свій я затаїла.
Мовчала. Люблю наче й не люблю.
Люблю в погожу днину
Чути шепіт поколінь,
Тихий шепіт крізь століття
Серед радості й руїн.
Руїни – залишки історій,
Подій, емоцій, почуттів
Та нерозривні ниті мрій
Переплітаються у серці…
Переплітаються в душі.
06.01.13
