15.01.2013 01:56

для всіх

417

5 | 6

 © Тетяна Чорновіл

МОНОЛОГ СНІЖИНКИ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

З глибин снігової безодні

В стрімкому вітрів віражі

Мчимось ми, тендітні й холодні,

Красиві – й до криги чужі.

Я – тінь зачарована лише

В іскристім зими завитку,

Лечу й подих вітру колише,

Сніжить в хороводі-танку.

В заметах згубитися мушу

У мить крижану самоти,

Бо сніжну споріднену душу

Не зможу… не встигну знайти.

Все ж рвуся з морозних полонів

Засніженого потічка,

Вишукую в віхолі клонів

Свою лиш…  І знов не така…

Це сонце пригріло на лихо,

Чи вже крижана самота?

Моя ти не знайдена втіхо,

Здається я тану… Розта…