12.01.2013 21:59

для всіх

287

6 | 6

 © Тетяна Чорновіл

ЗА МИТЬ ДО СПАЛАХУ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

Скраю світанку ніч темінь густу

Скупчує  в хмарному неба свавіллі.

Марно, бо ранніх снігів чистоту

Пестять вже доторки сонця несмілі,

Ніжно вгортаючись в марева білі.

Сивий досвітній мороз з вишини,

Поки ще пуп’янок сонця не квітне,

Трусить деревам засніжені сни

В плетиво інею вбрані тендітне,

Мов у шиття крижане тонкошитне.

Ще тільки мить! Зачарована мить –

Й сонячний цвіт спалахне пелюстками,

Бризок відлунням в снігах задзвенить

Іній розшиє злотими стьожками,

Світ заіскрить крижаними казками.

Мить… Поки ж тьмяних снігів напівтон

Сповнює ночі прощання безмовне,

А нерозквітлого сонця бутон

В віття, морозної величі повне,

Стиха вплітає проміння коштовне.