віршування з настрою.
з рубрики / циклу «віршування з настрою»
1.
сумно сьогодні мені -
був на могилах давнього цвинтаря.
порослі лібуззям,
обвиті плющем,
чудом вцілілі хрести
наче стомлені старці схилились,
сидять на сторожі останків людських,
що в мирі тут упокоїлись...
ні, то не цвинтар життя -
тут забута історія.
2.
розказати не смію тобі таїну,
та, признатись, жахає і вабить
ця тиша у часі -
як проходив повз неї,
холод пронизав мене -
я зустрівся із поглядом мертвої тиші...
була в ній журба і страждання,
і муки,
і біль.
3.
цей погляд із тиші у часі
вагоміший навіть за ціле життя -
в ньому відчаю крик
і благання невинних.
я не знаю,
чи смерть має сльози, чи ні,
але ця порожнеча -
місце скорботи,
притулок глибокого смутку.
4.
і завжди отак -
треба заплакати,а очі сухі.
і втрата велика,
біда невимовна -
стоїш скам`янілий,
згорблений,
хмурий...
мовчиш.
5.
так хочеться сонця
над склепом оцим на весь день!
і Ясного місяця,
безліч зірок -
щоб світили до самого ранку
над склепом оцим стародавнім.
6.
навіщо і хто скерував на скарання
майбутнє моє,
яке стало огодним минулим,
яке на оглядини випнуло спогад у сьогоденні?
...нетерпіння задухою б`ється в мені
і презріння в очах моїх,
і помста затьмарює мозок.
7.
дзвенить ріка дзвіночками до неба,
через пороги водоспадом
біжить, спішить, не знаючи утоми
така весела, чиста і прозора!
замріялось й собі рікою стати,
щоб легше нести хрест -
хрест злидня й прохача
у рідній батьківщині...
8.
дістати десь квітів!
не можу без квітів!
час такий зараз
трагічний й скрутний -
прикрасити якось,
хоч штучно
потрібно негайно його.
9.
світ не повинен бути таким!
я протестую!
ганьба!!!..
і б`ю кулаком по столу...
банальність яка!
це нагадало бурю у склянці.
10.
...зібрав у полі квітів,
поклав при виході під ільмом,
що сторожує людьми забуте кладовище.
подумалось мені -
не тимчасовий я,
але й, на жаль, не вічний.
під вітром скрипнув ільм,
старезний і міцний,
про щось залопотів,
сховав у кроні сонце...
та я вже був далеко.
11.
вийшов у ніч.
неспокійно мені.
стривжено серце стукоче
у простір буття,
у якому скасовано мудрість.
12.
не до сміху нині мені -
наше самостягання
духовно-тілесних одеж
перетворилося вже
у самозрікання.
13.
в скаженному вітрі,
у блискавках, в громі
побачив і чую стихію свободи,
якої не матиму я ніколи...
і як божевільний
сміявся і плакав під зливою.
14.
де межа,
за якою немає нам волі?
чи всі наші бажання,
жага до кохання,
всі устремління душі
до осягнення волі -
граничні?
а, може, знаходимося ми там,
де лише відчиняються брами до волі?
15.
чую пронизливі скрипи гальм -
переходив не там, де дозволено, вулицю.
- ...надто аж просто забити себе
колесами власної видумки -
думав й дивився на фари,
повз вуха пускаю лайку шофера. -
як оцінити ці фари?.. цікаво.
16.
споглядаю потік
нескінченно-шумливого людства,
стовпище порухів,
рухів,
облич,
голосів різмаїття
і вкотре себе вже запитую -
де ми?.. у якому столітті?
ех! запитання мої...запитання.
хвала Богові -
дав нам життя і цей день!
17.
з`явилося сонце
і вітер сховався в обіймах
ширококронної липи в моєму саду,
яка усю ніч купалася в сяйві
яскравого місяця.
синьоока красуня ріка
зоріє до озера,
граючись з рибками.
гримить, бубонить старий млин,
розтираючи зерна у борошно...
так! буде гарним цей день.
1994 -95рр., 2012-12рр.