Бойчук Оля Міняю....
Міняю ночі золоті дукати
На мідь і срібняки нового дня,
Щоби у вчора знов не позичати
Своє таке самотнє марне Я
Міняю пригорщу мережива зими
На літа неосяжні горизонти,
Щоби Карпатами босоніж перейти
Руками розвернути повороти
Міняю смутку приспані тривоги
На лабіринти бажаних ідей,
Щоб терен посадити край дороги
І впевнено нести життя трофей
Залишу долю в лініях долоні
Залишу пам`ять, вплетену в косу
Любові придане віддам синочку й доні
Землі батьків поклін свій принесу...
27.01.2015 12:26 Дон Бікоз => © |
 Головне не проміняйте свій таланат. Круто! |
28.01.2013 20:21 Наталя Данилюк => © |
 Так життєстверджуюче!Гарний вірш, Олю, життєвий і мудрий. |
27.01.2013 16:56 Деркач Олександр => © |
 Гарний вірш!...не знаю може це така ЛГ))), але мені дещо дивно, якщо не сказати більше)))) читати про самотність, смуток, тривоги в контексті творів на інтимну тему відомого Вам поета... |
27.01.2013 16:54 Ем Скитаній => © |
 "залишу долю в лініях долоні..." - особливо чудово! |
27.01.2013 13:45 Каранда Галина => © |
 мені дуже сподобалося, тільки в першій строфі дуже просяться ще по 2 склади в другий і останній рядок... я читала так: Міняю ночі золоті дукати На мідь і срібняки нового дня, Щоби у вчора знов не позичати Своє таке самотнє марне Я ну, та це моє, суб"єктивне"хочу":)))), насправді, воно й так непогано. Гарний вірш. |