Гірська річка
з рубрики / циклу «Рідна земля»
Сніг летить за вікном.
До небес підіймають храми.
Зледенілі гілки протинають повітря густе.
Я до річки іду, щоб вона заспокоїла рани,
Бо зігріє нескоро їх сонце з небес золоте.
Річка тихо хлюпоче – на воду дивилася б вічно.
Може, мавка я в серці чи синя русалка тонка.
Камінці у воді набули дивну форму обтічну.
Я сюди не вернусь. Прощавай, моя рідна ріка.
За багато століть прилечу. І стоятимуть храми.
Буде сніг колихатися в сплетиві чорних гілок.
В мене вже не буде ні страждань, ні гарячої рани,
Тільки крила із мрій, з дивних снів і чарівних думок.
