В ночі...
Зійшло подвійне сонце. Дивний пейзаж для людського ока розкрився перед Андрієм: шпичасті будови, дуже високі без антен, усі покриті склом – місто як море, без краю, без кінця. І не місто зовсім, а великий мурашник, де можна жити не виходячи на вулицю. Воно вражало і захоплювало. Андрій стояв на терасі одного зі шпилів, а над ним нависали безліч інших. Захоплення перетворилось на пригнічення. В голову закрались думки про самотність поряд з мільйонами таких як він, одиноких жителів. І так цілу вічність, думка за думкою, як намистини, нанизувались на нитку життя.
«Стоп»! – наказав собі Андрій.
Силою волі він направив думки в інший бік. Пейзаж змінився. Світило одиноке сонце, навколо піски пляжу. Гамірний брудний пляж з безліччю красивих і не дуже людей, з відвислими животами і грудьми, лисих і волосатих, навівав приємні відчуття затишку. Вся ця різноманітна публіка жила своїм життям. Всі залишили свої проблеми за межами всесвіту і розслаблялись. Андрій розтягнувся на теплому піску, стало тепло, а ще – не було жодних думок.
«Відпочинок»! – вигукнув Андрій.
Закрив очі. Гамір пляжу зник, а навколо заспівали птахи, зашуміла водами річка, легенький вітерець навівав прохолоду. «Отак і лежати усе життя: слухати птахів і ніжитись на сонці» – подумав Андрій. Навколо ні душі. Він встав закинув вудку у воду:
«Ловись рибка».
А в рука не вудка, а ручка, навколо шумить роботою офіс. Андрій як і всі, працює щось записує, щось друкує, поспішає виконати свою роботу до обіду, і не встигає. Він зривається з місця прямує до кімнати відпочинку… Всі на нього витріщаються, сміються, тикають пальцями, бо він прийшов на роботу, ні не голий, в старих потертих до дірок трусах. Андрій готовий провалитись крізь землю і провалюється. Там під землею тихо і спокійно. Але, що це? Щось лізе по ньому, пролазить до самих грудей. Весь світ ніби вибухнув в животі від страху.
Жодного руху, жодного просвіту.
Через секунду Щось ворухнулось і почало душити. Це Щось перетворюється на невидану до цього звірюку. Вона топчеться по грудях, вириваючи шматки шкіри, наближається до обличчя…
Неприємний подих і жахливе ричання.
Від дотику Андрій прокинувся. На грудях сиділа чорна істота її очі у темноті горіли зеленим вогнем, а муркотіння в тиші дзвеніло
— Мурка, геть! – Андрій скинув кота на підлогу, повернувся на інший бік, і знову гайнув у країну сновидінь.
.gif "{#}")