Ода життю
Я чую подих вітру в полі:
Такий невпевнено тривкий,
Неясно дивно молодий.
Я чую в ньому запах волі
Зчаровано м`який.
Повітря набираю в груди
Свіжіше лютих зим
П`янке, мов тютюновий дим.
Душа моя ніде і всюди -
А погляд все за вітром тим.
У всестороння мого світу
Дзвенить старезний дзвін,
Сповнілий пахощами він
Занурюся в тремтіння квіту
І загорнуся у світанку тінь.
Сховаюся у глибочінь безодні
Невпинно ніжно голубу
І молоду таку мою.
Залишу всі гріхи безбожні
Та сльози болю і жалю.
Не варто так напоспіх жити,
Нести в кишені кривди
Й тягар давнішої вини.
Помилки не убить і не втаїти,
Але із ними варто далі йти.
Іти, простуючи дорогу нОву
Шукати в серці миру,
Та берегти любов свою.
Знайти зі світом власну мову
Й на всі усюди крикнути: живу!
