Зимова вишня

з рубрики / циклу «Про долю»

Осінні квіти хризантеми до серця я горнула,

Про ту любов свою палку я досі не забула,

За що нас доля розлучила, за віщо роз’єднала?

Тебе одного все життя, любий, я кохала.

Весна і літо промайнуло, осінь в душі настала,

І ось здійснились мої мрії не марно я чекала,

На твоїх скронях сивина,

В моїх давно уже зима.

Ти залишивсь один і я одна,

Та старість наша не сумна,

Як в юні роки ти шепочеш,

Що лиш одну мене ти хочеш.

Кохаєш з вечора до ранку,

Таку палку іще коханку,

Кохаєш, пестиш, та голубиш,

Одну мене ти лише любиш.

Життя назад не повернути,

Те, що було нам не забути,

Уже давно дорослі діти,

Настав час внуками радіти.

Та буває ненароком восени вишня розцвітає,

Ох рясно, рясно на тій вишні цвіт білий буяє,

Так і любов наша пізня, пізня осіння,

А я в тому коханні, як вишня та зимня.

Вже й плоду від того цвіту не мати,

Але буде цвісти, цвітом буяти,

Осінні квіти хризантеми до серця я горну,

Своє кохання вічне й зимою збережу.

м. Славута,