На дітей образи ненька не має

з рубрики / циклу «Матусі»

Зажурена мати вийшла до воріт,

Скільки вже минуло з того часу літ,

Роки пролітали, як птахи восени,

Вже багато в косах стало сивини.

Вже дорослі стали давно її діти,

Настав час бабусі внуками радіти,

Але вже втомилась мама їх чекати,

На дорогу з смутком завжди поглядати.

В кожного з дітей є своя дорога,

А в мами на серці лиш одна тривога,

Неньку просять діти іти з ними жити,

Але, як домівку рідну залишити.

Як же залишити садок біля хати?

Ніхто так не буде його доглядати?

Під вікном бузок кому зацвіте?

Кому ластівка на крилах весну принесе?

А яка потіха на серці у мами,

Розмовляти в полі з стиглими хлібами,

У ліску берізку кожну пригорнути,

Невже вона зможе усе це забути.

На дітей старенька образи не має,

Вона діток завжди додому чекає,

Яка-то потіха їх всіх зустрічати,

А, як серце рветься в дорогу збирати.

Гірка покотилась по щоці сльоза,

Знову залишилась у хаті сама,

З смутком на дорогу у вікно поглядає,

На дітей у гості знов ненька чекає.

м. Славута,