Сучасні жінки до чоловіків
з рубрики / циклу «Жіночність. Материнство»
Ці даремні надії – не буду тихіша за тінь,
І ці сльози – не норма і зовсім не правило стилю.
Так, ми слабші одвічно за сотні природних створінь,
Але в нас є живучі, піднесені внутрішні сили.
В мене теж є мета, і у кожної з нас – своя ціль.
Хочу ризику лютого, страху напитися – й жити!
Ви не знаєте зовсім, який нам даровано біль,
Вам ніколи в житті такий внутрішній біль не зносити.
Берегині вогню? Але палить вогонь, як завжди
Берегти його вдома, не знаючи світу й свободи.
Не вини в еклектизмі, і слів не спиняй цих, зажди –
Вже давно час ламати холодні обряди народу.
Ви співаєте альби і дурите голови нам.
Нам не треба поривів, нам треба кохання одвічне!
Ви все нудитесь – дуже багато потрібно жінкам?
Ви турботливі часто, але ви… якісь пересічні.
Берегли вас в дитинстві отак – від зорі до зорі….
І заступниця наша – Пречиста небесна Марія.
Ми доньки ваші, сестри, а ще, попри все, – МАТЕРІ!
В нас тепліші серця і, повірте, духовніші мрії.
Наше серце – тонке, наче дивна якась філігрань,
Наші душі – тонкі і вразливі, як сонце надвечір.
Нам достатньо обмежень і слабкості, вічних вагань –
Ми вам навіть не квіти – як дивні закинуті речі!
Полісемії ваші обридли, желейні серця,
Жовта кров, лінь холодна і очі волого-бездушні!
Вам не стерти уже цих «епох золотих» із лиця –
Де поділися сильні, куди подалися всі мужні?
А любити так хочеться! Хоч у краях сновидінь,
І слабкою відчути себе хоч на зоряну хвилю…
Ви відкиньте надії – не будем тихіші за тінь,
Невідомі вам наші піднесені внутрішні сили.
