Весна
Земля, мов губка, впитує сніги,
Що їх зимі залишить довелося,
Щоб потім, наче кров, Улить в хліби
І викохать зерно в густім колоссі.
Тумани покривають небокрай,
Течуть струмки і оживають віти.
А де ж кохання? Трошки почекай,
Воно з лелеками ось має прилетіти!
